Зрада

Зрада

Загублене у полі в колосочках,

Незнайдене ніколи і ніким…

Так мати полишила там синочка,

Сама ж побігла, не простившись з ним!

Тікала, бо не мала більше долі,

Тікала, бо пропаща вже душа,

Що не лишила і краплини волі,

І падала з безсилля в шпоришах.

А степ шумів, і колоски хитались

Із сонцем, що заходило за гай.

Любилися, а потім попрощались…

Вже не вернуть минулого на жаль…

Невірний світ, обман – і ти невірний!

Дівоча честь загублена в полях…

Кого ж із вас тепер назвати звіром –

Хто зрадив, чи кого подужав страх?